ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ТА ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОМАДЯНСЬКИХ ІНІЦІАТИВ

Анотація

Проаналізовано специфіку реалізації громадянських ініціатив у Європейському Союзі та країнах – членах ЄС, зокрема через механізм європейської громадянської ініціативи та процедури, закладені у законодавство окремих європейських країн (Польщі, Угорщини, Румунії, Словенії, Словаччини та ін.). Досліджено процедурну частину імплементації європейської громадянської ініціативи через етапи: створення ініціативної групи, формулювання тексту ініціативи з указанням її основної вимоги, реєстрація ініціативи Європейської Комісією, збір підписів на підтримку ініціативи та їх перевірка, формування пакету документів для розгляду ініціативи Єврокомісією. Розглянуто перебіг окремих європейських громадянських ініціатив із подальшою оцінкою апробації механізму. З’ясовано, що політико-правовою базою висловлення громадянських вимог у досліджених країнах передбачено артикулювання суспільного запиту на зміни через референдуми (загальнодержавні і місцеві) та підтримку петицій на різних рівнях, тоді як інститут громадянської ініціативи ще не відбувся як повноцінний засіб якісних трансформацій. Виявлено, що окремі закони для просування ініціатив знизу мають лише кілька країн – членів Євросоюзу. Компенсують ці законодавчі недоліки статті конституцій, закони про референдуми, петиції та ін. Оцінюючи вітчизняні практики регулювання громадянських ініціатив, констатовано відсутність на сучасному етапі універсального алгоритму, закріпленого у законодавстві, для реалізації громадянської ініціативи. Однак наголошено, що вказана проблема частково вирішена для місцевого рівня, а окремі норми, які уможливлюють артикуляцію суспільного запиту на вищому управлінському рівні, містяться як у Конституції України, так і в низці законодавчих актів. Підсумовано, що громадянські ініціативи у Європі – це радше інструмент інформування, формування запиту чи комунікації громадянського суспільства і влади, позаяк навіть верифіковані ініціативи не зобов’язують відповідних суб’єктів ухвалення управлінських рішень вносити зміни у чинні закони, обов’язкові для всіх.