ПСИХОЛОГІЧНІ КОМПОНЕНТИ ХАРИЗМИ ІМІДЖУ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА
DOI:
https://doi.org/10.32782/2312-1815/2025-21-3Ключові слова:
політичний імідж, харизматичне лідерство, політичні технології, образ, психологічні методи, харизматична особистістьАнотація
У цій статті розглядаються сучасні психологічні аспекти харизматичного лідерства. Харизма та імідж політичного лідера – це складні психологічні компоненти, які відіграють вирішальну роль в ефективності та впливі, який вони здійснюють на виборців. Вони нерозривно пов’язані та доповнюють один одного, формуючи загальний образ лідера в суспільстві. В інформаційну епоху психологічні методи формування політичного іміджу використовуються для створення образів харизматичних лідерів. Ці методи дають змогу створювати штучні образи політиків, які широко поширені серед громадян. Випромінювання харизматичних якостей має вирішальне значення для політичного лідерства. Хоча харизма може бути вродженою рисою, її прояв і вплив значною мірою залежать від того, як вона виражається через імідж. З іншого боку, ретельно створений імідж може посилити харизматичні якості лідера або навіть компенсувати їх відсутність, наділяючи його харизматичними характеристиками. Наприклад, ораторське мистецтво, компонент харизми, може бути посилене та виражене за допомогою витончених словесних образів. Імідж – це навмисно сконструйований образ людини, який впливає на сприйняття аудиторії. Він охоплює як об’єктивні характеристики, так і суб’єктивні інтерпретації. Харизма та імідж – це потужні інструменти психологічного впливу, які дають змогу політичним лідерам ефективно спілкуватися з виборцями, мобілізувати їх, формувати громадську думку та досягати політичних цілей. Формування харизматичної особистості передує формуванню іміджу харизматичного лідера. Щоб досягти політичного лідерства з харизматичною особистістю, потрібно діяти відповідно до політики сприйняття й активно використовувати психологічні методи.
Посилання
Bass B. Leadership and performance beyond expectation. New York: Free Press, 1985. 220 p.
Blondel J. Political Leadership: Towards a general analysis. London, 1987. 225 p.
Konger J., Kanungo R. Toward a Behavioral Theory of Charismatic Leadership in Organizational Settings. The Academy of Management Review. 1987. № 12 (4). P. 637–647.
Krech D. Individuals in Society. New York, 1962. 167 p.
McGraw K.M. Political impressions: Formation and Management. Oxford Hand-book of Political Psychology, 2003. 420 p.
Myron R. The New Leader: A revolutionary approach to effective leadership. New York, 1987. 307 p.
Parsons T. The Sociological Theory & Modern Society. New York, 1967. 225 p.
Riggio R.E. The role of social and emotional communication skills in leader emergence and effectiveness. Group Dynamics: Theory, Research, and Practice. 2010. № 7. P. 83–103.
Stogdill R. Handbook of Leadership: A Survey of Theory and Research. New York, 1974. 339 p.
Weber M. Economy & Society. Los Angeles, 1978. 434 p.
Winter D.G. Leader appeal, leader performance, and the motive profi les of leaders and followers: A study of American presidents and elections. Journal of Personality and Social Psychology. 1987. Vol. 52. P. 196–202.
##submission.downloads##
Опубліковано
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
