СПЕЦИФІКА ТРАКТУВАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ РОЗВІДКИ У ВОЄННО-ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ (СЕРЕДИНА ХХ СТ.)

Анотація

У статті розглядаються проблеми національної та військової безпеки, репрезентовані у працях діячів української еміграції середини ХХ ст. Автор доводить, що спеціально проблему військової розвідки, її мети, завдань і типології у мілітарно-політичній спадщині політичних акторів української еміграції зазначеної доби досі не вивчали. Саме тому з’ясування цієї проблеми поглиблюватиме сучасне розуміння військово-політичної думки українського народу ХХ ст., повертатиме з незаслуженого забуття теоретиків національної безпеки та воєнної доктрини України. Обґрунтовано важливість доробку колишніх військових-українців, учасників визвольних змагань українського народу і Другої світової війни. Досліджуються особливості трактування поняття та термінологія розвідувальної діяльності, зокрема військової розвідки. Стверджується, що бачення військової розвідки авторами української еміграції середини ХХ ст. цілком прагматичне з позиції колишніх учасників боїв, зокрема сухопутних, почасти – Військово-Повітряних сил, а також Протиповітряної оборони. Встановлено, що для реалізації завдань військової розвідки визначалися тактичні, оперативні та стратегічні зони, а відповідно до цього – види розвідки (стратегічна, оперативна, тактична і бойова). Автор підкреслює місце та роль командира розвідувального підрозділу під час виконання бойових завдань, зокрема в тилу ворога. Доведено, що матеріали української еміграції середини ХХ ст. засвідчили, з одного боку, рівень занепокоєння проблемами військового й безпекового секторів, а з іншого – бажання бути інформаційним майданчиком для пропаганди серед української діаспори, головним чином країн Західної Європи та США, найновіших на той час знань про військову справу. Чинниками, які утруднювали розуміння суті та завдань військової розвідки, були рівень знань і загальна військова підготовка авторів, суб’єктивізм в оцінці того чи того виду воєнного мистецтва, специфіки трактування актуальних питань представниками різних родів військ. З’ясовано, що розуміння військової розвідки в дописах репрезентантів комбатантських середовищ, членів ОУН (Бандери) цілком відповідає тогочасним уявленням насамперед про розвідку на полі бою, а не розвідку як особливу інституцію секретних служб. Висновується, що врахування історичного й політичного досвіду попередніх поколінь українських теоретиків і практиків військової розвідки в цьому сенсі є вкрай необхідним і корисним з огляду на здійснення основних видів військової розвідки в сучасному загальновійськовому бою.