МІЖ «РЕЛІКТОВИМ» І «ЕТНІЧНИМ» РЕҐІОНОМ: ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЕТНОПОЛІТОЛОГІЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ

Анотація

Головними репрезентантами сучасного багатоукладного суспільства виступають етнічні спільноти і групи, які тим чи іншим чином плекають етнічну самосвідомість, зберігають колективну етнічну ідентичність. Об’єктивні суттєві відмінності етнічних спільнот, діалектика загального й унікального в їх різноманітті виявляється в історично-генетичних відмінностях, які розкривають найважливіші типологічні та функціональні особливості етносів, відображають їхні соціально-культурні й політичні перспективи. У цьому суспільстві групи, які його становлять, хоча і співіснують на єдиній території, у соціальному й культурному відношенні можуть бути віддалені одна від одної. Це означає, що модерне суспільство може являти собою мозаїку різноманітних соціокультурних груп, які проживають разом на єдиній території, інколи змішуються, але не втрачають своєї самобутності, неповторності, ідентичності. До того ж багатонаціональний склад сучасного суспільства не вичерпує його різнорідності. Воно взагалі є суспільством багатоукладним, адже розділене певними «сеґментарними відмінностями»: релігійними, ідеологічними, мовними, реґіональними, культурними, расовими, етнічними. З огляду на це, слід зауважити, що для успішного розв’язання проблеми, яку ми розглядаємо, сучасний етнополітологічний дискурс мусить оперувати не тільки концептом (ідеальним типом) нації, а й концептом етнонаціональної спільноти. Оскільки ідентичність «народилася» в модерний період як проблема, то вона може бути лише постульованою, тобто онтологічною даністю, тому її релятивна амбівалентність є нічим іншим, як софістичним відображенням персоніфікованої дійсності. Оскільки іншої ідентичності, окрім як постульованої, не може існувати взагалі, вона являє собою критичну проєкцію того, що слід знайти. Ідентичності фіксують символічні кордони, які поділяють світ на «наш» і «їхній» домени. Відповідно до цього поділу, організується соціальний простір, визначаються патерни міжгрупової взаємодії. Національна ідентичність тісно переплітається з реґіональною, що належить до її горизонтальних типів і поряд із локальною є чи не найближчою до людини опосередкованою опорою самоідентифікації через територію, на якій вона живе постійно. У статті розглядається проблема реґіональної етнополітичної ситуації на Галичині та Буковині в добу Габсбурзької монархії. Досліджується феномен реґіональних ідентичностей, їхні посутні характеристики. Автор пропонує власне бачення умовних «кіл» ідентифікації. Дослідження показує, що за типом ідентифікації Галичина належить до реліктових реґіонів із сильно окресленим етнічним простором, а Буковина – до етнічних реґіонів із простором, слабо окресленим. Кола реґіональних ідентичностей мали також свої особливості: Галичину можна зарахувати до територій асиміляційних та національних ідентичностей, а Буковину – лишень до змішаних. З’ясовано, що сучасні західні методологічні підходи, які виокремлюють типологію ідентичностей, похідних від культурної та лінґвістичної окремішності території, за певних дослідницьких умов, можуть активно використовуватися у ретроспективних студіях над міжнаціональними взаєминами у Західному регіоні України. Зокрема, це тріада ідентичностей: історична і спадкова ідентичність, яка спирається на важливі для спільноти події минулого або/та суспільно-культурний спадок, спадок природний і суспільно-економічний; проспективна ідентичність, яка спирається на реґіональні проєкції, інакше кажучи, є ідентифікацією, пов’язаною з більш чи менш конкретним уявленням про минуле реґіону завдяки врахуванню (або неврахуванню) його історії; ідентичність переживання, яка є відображенням повсякденного способу життя мешканців реґіону, що може поєднатися з елементами історії, передбачення та спадщини.