ПОЛІТИКА РОСІЇ ЩОДО ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ В МОЛДОВІ: ВИСНОВКИ ДЛЯ ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН

Анотація

У статті досліджується політика Російської Федерації в Республіці Молдова, зосібна її роль у провокуванні та розпалюванні конфлікту між владою самопроголошеної «Придністровської молдавської республіки»і офіційним Кишиневом. Наголошується на використанні Москвою та її придністровськими маріонетками функціонування у східній Молдові автономного утворення у складі радянської України з центром у Тирасполі у 1924–1940 роках, як історичного прецеденту. Доведено, що конфлікт у Придністров’ї має штучно сформоване російськими імперськими утвореннями етнополітичне, економічнеі геополітичне підґрунтя. Для дестабілізації ситуації в Молдові і наступному утриманні її під контролем Москва використовує етнічний і чинник російської військової присутності в регіоні, а також увесь наявний у її розпорядженні інструментарій гібридного впливу. Застосування стратегії «заморожування» конфлікту на Лівобережжі Дністра дозволило Росії домогтися визнання за нею статусу країни-миротворця, а також виключення Румунії з числа міжнародних учасників врегулювання протистояння Кишинева і Тирасполя. Своєю участю в урегулюванні придністровського конфлікту Росія прагне домогтися від провідних міжнародних акторів, передусім від США, визнання пострадянського простору «сферою особливої відповідальності» Москви. Не домігшись підтримки жодного з своїх планів «врегулювання» придністровського конфлікту, Росія перетворила переговорний процес у форматі «5+2» на фікцію. Автор переконаний, що врегулювання придністровської проблеми наразі перебуває у прямій залежності від результатів російсько-української війни