УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИЙ КОНФЛІКТ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ВАРІАТИВНІСТЬ СУЧАСНИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ ТА ЇХ МЕТОДОЛОГІЧНІ РАМКИ

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу українсько-польського конфлікту 1942–1947 рр. у межах Другої світової війни, зокрема варіативності сучасних історичних, політологічних та соціологічних інтерпретацій і методологічних рамок їх дослідження. Використання міждисциплінарного підходу дозволяє поєднати перспективу «довгого тривання» (Ф. Бродель), концепцію просторової та символічної суверенності (Я. Сова), стратегічну логіку теорії ігор (Дж. фон Нойман, О. Морґен- штерн), логіку границь формальних систем (К. Ґедель) та політичну теологію (Е. Канторович). Таке поєднання дозволяє розглядати українсько-польський конфлікт як багатовимірну систему взаємодії структурних, локальних і символічно-сакралізованих чинників, де насильство і депортації набувають як тактичного, так і онтологічного значення. Особлива увага приділяється аналізу імпаса українських і польських національних проєктів, радикалізації етнічного насильства та механізмам легітимації «політичного тіла» нації. Запропоновано багаторівневу методологічну рамку (структурну, інституційну, стратегічну та логічно-онтологічну) для аналізу українсько-польських відносин. Підкреслюється, що використання теорій Ф. Броделя, Я. Сови, К. Ґеделя, Е. Канторовича та Дж. фон Ноймана і О. Морґенштерна дозволяє моделювати рівень ескалації конфлікту, оцінювати вплив сакралізованих наративів на формування ідентичностей і колективних стратегій пам’яті, а також прогнозувати потенційні сценарії взаємодії держав і суспільств у кризових умовах. Стаття демонструє, що українсько-польська війна постає не лише як локальне протистояння за ресурси та територію, а як взаємодія структурних, стратегічних і сакралізованих чинників, що формували просторово-політичну і етнонаціональну реальність воєнного та повоєнного часу. Такий підхід відкриває перспективи розробки превентивних механізмів безпеки та довгострокових стратегій примирення