«НАД ГАЛИЧЕМ ГРИМИТЬ» СВЯТОМИРА-МИХАЙЛА ФОСТУНА: НАРАТИВ УКРАЇНСЬКОЇ ПРИСУТНОСТІ В СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ІСТОРІЇ

Анотація

У статті проаналізовано історичну повість Святомира-Михайла Фостуна «Над Галичем гримить» з точки зору постколоніального дискурсу, використовуючи можливості міждисциплінарних методів аналізу. Залучені в ході дослідження розвідки Ю. Бадзьо, І. Лесяка-Рудницького, Е.Д. Сміта дали можливість проаналізувати наратив присутності українства як слов’янського народу в ранньому середньовіччі. Синтез методів філологічного та культурологічного аналізу тексту сприяв виокремленню ідентифікаторів самототожності українства, що постає в зображенні організації суспільних відносин на основі «Руської правди», верховенства княжої влади, прав віча, відсутності ієрархії аристократичних титулів, духовно-культурних цінностей, географічною прив’язаністю мешканців, української кухні тощо. Аналіз сюжету твору, що побудований на реальних історичних подіях, дав можливість дослідити модуси полярності західної і східної цивілізацій, їхній вплив на формування ціннісних орієнтацій князів Київської Русі. Так, незважаючи на тісні зв’язки Київської Русі з Царгородом, письменник обґрунтовує західний первень у формуванні суспільних і політичних відносин, заперечує будь-який імперіалізм. Нами досліджено не тільки топонімічні й антропологічні характеристики міста до боярського заколоту, а і його зорові, звукові, нюхові образи, які посилюють емоційних вплив на читача, відображають руйнівну силу натовпу. Реалістичний тип нарації, створений за допомогою історизму, архітектоніки сюжету, впливу літописної традиції, забезпечує медіацію між художнім світом твору й читачем. На сюжетному рівні історичної повісті нами простежено формування української ідентичності; територіальну, етнічну ментальну різницю з росією як центром метрополії.