ДРАМАТУРГІЯ МЕЖІ ХІХ – ХХ СТОЛІТЬ: ХУДОЖНІ ПОШУКИ ТА ЕСТЕТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ Г. ІБСЕНА, Б. ШОУ ТА М. МЕТЕРЛІНКА)

Анотація

У статті досліджено феномен «нової драми» кінця ХІХ – початку ХХ ст. як важливого етапу трансформації європейської драматургії, зумовленого глибокими соціальними, культурними та філософськими змінами доби. Розглянуто вплив ідей ірраціоналізму, інтуїтивізму та психоаналізу на формування модерністського світогляду й оновлення художніх принципів драматичного мистецтва. Визначено основні передумови виникнення «нової драми», серед яких криза традиційної драматичної моделі, посилення соціальних суперечностей, загострення проблеми особистої свободи, відчуження та духовної кризи людини. З’ясовано особливості поетики «нової драми»: перенесення акценту із зовнішньої дії на внутрішній світ персонажа, психологізацію конфлікту, інтелектуалізацію діалогу, використання підтексту, символіки, психологічних пауз і відкритого фіналу. Особливу увагу приділено трансформації взаємодії між драматичним твором і глядачем, який залучається до самостійного осмислення порушених проблем. На матеріалі творчості Г. Ібсена, Б. Шоу та М. Метерлінка простежено різні шляхи оновлення драматургії. Проаналізовано інтелектуально-аналітичну модель Г. Ібсена та проблему особистісної свободи в драмі «Ляльковий дім»; особливості «драми ідей» Б. Шоу, його принцип парадоксу й утвердження самореалізації особистості у п’єсі «Пігмаліон»; символістську концепцію М. Метерлінка та філософське осмислення щастя, духовного пізнання й людських цінностей у драмі-феєрії «Синій Птах». Обґрунтовано, що, попри відмінність художніх методів, творчість трьох драматургів об’єднує прагнення переосмислити місце людини у світі та активізувати інтелектуальну й моральну рефлексію глядача. Доведено, що «нова драма» стала визначальним чинником розвитку модерної європейської драматургії та заклала основи подальших пошуків у театрі ХХ ст.