МЕХАНІЗМ ОДНОЧАСНОГО МОВЛЕННЯ У ДІАЛОГАХ БРИТАНСЬКИХ ДРАМ ХХ СТ. (АНАЛІЗ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ІНСТРУМЕНТІВ КОНВЕРСАЦІЙНОГО АНАЛІЗУ)
DOI:
https://doi.org/10.32782/folium/2024.4.28Ключові слова:
конверсаційний аналіз, інтеракція, драма, дискурс драми, одночасне мовленняАнотація
Стаття досліджує драматичні тексти британських авторів ХХ ст., використовуючи методологію та інструментарій конверсаційного аналізу. Конверсаційний аналіз – це наукова дисципліна, що об’єднує прагматику та соціолінгвістику. Він акцентує увагу на особливостях мовленнєвої взаємодії, таких як структура та формальні властивості мовлення, які допомагають співрозмовникам тлумачити поведінку одне одного. Витоки конверсаційного аналізу можна беруть початок із теорії соціального впорядкування етнометодології Г. Гарфінкеля. Соціологи та лінгвісти, такі як Г. Сакс, Е. А. Щеглов і Г. Джефферсон, внесли вагомий внесок у розвиток цього методу дослідження діалогу та полілогу. Методологія конверсаційного аналізу передбачає збір та фіксацію матеріалу дослідження в ситуаціях реального щоденного спілкування, переважно в побутовій сфері. Категоріальний апарат конверсаційного аналізу включає такі поняття, як комунікативні ходи, репарації, одночасне мовлення, секвенції, суміжні пари та преференції. Предмет досліджень конверсаційного аналізу розширюється. Сучасні дослідники зосереджуються на живій розмовній мові в побутовому та інституційному середовищі, а також на письмових типах дискурсу, які є певною репрезентацією мови. Цей метод дослідження може бути застосований при аналізі організації дискурсу драматичних творів. З погляду теорії конверсаційного аналізу драматичний текст розглядається як окреме мовне середовище, в якому присутні ознаки розмови у ситуаціях реального спілкування. Відмінності в структурі діалогу (полілогу) в драмі та реальному спілкуванні обумовлені необхідністю реалізації авторського задуму – вираження ідейно-змістового наповнення п’єси, характеристики персонажів, визначення їх статусу і стосунків, а також забезпечення розвитку дії. Побудова драматичного тексту залежить від кількох факторів, таких як принцип обміну реплік персонажів, характеристика героїв у контексті інтеракцій та головної ідеї твору. Вказане раніше свідчить на користь застосування конверсаційного аналізу для дослідження драматичних творів з метою розкриття характерів персонажів, їх соціальних ролей, статусу та ступеня близькості у стосунках.
Посилання
Матіяш-Гнедюк І.М. Дискурс п’єси у ракурсі теорії конверсаційного аналізу (на матеріалі творів британських драматургів ХХ ст.). Folium. Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2023а. С. 48-55. https://doi.org/10.32782/folium/2023.1.7
Матіяш-Гнедюк І. М. Конверсаційний аналіз як інструмент дослідження дискурсу п’єси (на матеріалі творів британських драматургів ХХ ст.). Мова. Література. Фольклор, (1), 2023б. C. 34-41. https://doi.org/10.26661/2414-9594-2022-1-5
Матіяш-Гнедюк І.М., Юрчишин В.М. Суміжні пари та організація преференцій у діалогах британських драм ХХ ст. (крізь призму інструментарію конверсаційного аналізу). Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2023. № 59. Том 2. С. 102-107. https://doi.org/10.32841/2409-1154.2023.59.2.23
Barthes R., Berthet F. Présentasion. Communications. 1979. № 30. P. 3-5.
Beckett S. Waiting for Godot. London: Faber and Faber Limited, 1998. 98 p.
Bowles H. Storytelling and drama: Exploring narrative episodes in plays. Amsterdam: John Benjamins Publishing Company, 2010. 216 p.
Bowles H. The contribution to the study of literary dialogue URL: http://www.novitasroyal.org/Vol_5_1/bowles.pdf (дата звернення: 15.12.2022)
Churchill C. Blue heart. London: Nick Hern Books, 1997. 73 p.
Couper-Kuhlen E., Selting M. Interactional Linguistics: Studying Language in Social Interaction. Cambridge University Press, 2017. P. 620
Culpeper J., Short M., Verdonk P. Exploring the language of drama: From text to context. London: Routledge, 1998. 183 p.
Deppermann A. Social Actions. In M. Haugh D. Kádár, M. Terkourafi (Eds.), The Cambridge Handbook of Sociopragmatics. Cambridge: Cambridge University Press. 2021. pp. 69-94
Garfinkel H. Ethnomethodological studies of work. New York: Routledge, 2005. 204 p.
Garfinkel H. Studies in Ethnomethodology. Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1967. 304 p.
Gefferson G. Another Failed Hypothesis: Pitch/Loudness as Relevant to Overlap Resolution. Tilburg: Tilburg University, Department of Language and Literature, 1983. 24 p.
Gefferson G. Harvey Sacks: Lectures 1964-1965. Dordrecht: Kluwer Academic Publishers, 1989. 266 p.
Gefferson G. Two explorations of the organization of overlapping talk in conversation. Tilburg: Tilburg University, Department of Language and Literature, 1982. 61 p.
Goffman E. Interaction ritual: Essays in face-toface behavior. New Jersey: Transaction Publishers, 2005. 270 p.
Goffman E. The representation of self in everyday life. Gloucester: Peter Smith Pub Incorporated, 1999. 259 p.
Goldkuhl G. Conversational Analysis as a Theoretical Foundation for Language Action Approches URL: http://infolab.uvt.nl/research/lap2003/goldkuhl.pdf (дата звернення: 15.12.2022)
Harwood R. Equally divided. London: Faber and Faber Limited, 1999. 156 p.
Have P. Doing Conversation Analysis. 2nd edition. London: Sage, 2007. 246p.
Hepburn A., Bolden G. B. Transcribing for social research. SAGE Publications, London, 2017. P. 206
Heritage J. Garfinkel and ethnomethodology. Cambridge: Polity Press, 1984. 336 p.
Herman V. Dramatic discourse: Dialogue as interaction in plays. London: Routledge, 1998. 331 p.
Hilbert R. A. The classical roots of ethnomethodology: Durkheim, Weber and Garfinkel. The University of North Carolina Press, 2001. 278 p.
Jacobs W. W. The monkey’s paw. Tales of Terror. Boston: Houghton Mifflin Company, 1995. P. 5 - 32.
Kopytko R. Against rationalistic pragmatics. Journal of Pragmatics. 1995. No 23. P. 475-491.
Kopytko R. From cartesian to non-cartesian pragmatics. Journal of Pragmatics. 1995. No 33. P.783-804.
Levinson C. S. Pragmatics. New York: Cambridge University Press. 1989. 240 p.
Macdonald S. When I was a girl, I used to scream and shout … London: Faber and Faber Limited, 1995. 355 p.
Mandala S. Twentieth-century drama dialogue as ordinary talk. Adelshot: Ashgate Publishing Limited, 2007. 141 p.
Markee N. Conversation Analysis. Mahwah: Lawrence Erlbaum Associates, Inc., Publishers, 2009. 216 p.
Mondada L. Multiple Temporalities of Language and Body in Interaction: Challenges for Transcribing Multimodality. Research on Language and Social Interaction, 51:1, 2018. Pp. 85-106.
Ogden R. The Phonetics of Talk in Interaction. The Cambridge Handbook of Phonetics. 2022. pp. 657–681.
Person R. In conversation with Jonah: Conversation analysis, literary criticism, and the Book of Jonah. Sheffield: Sheffield Academic Press Ltd, 1996. 204 p.
Sacks H. Lectures on conversation. Oxford: Blackwell, 1995. 818 p.
Schegloff E. Discourse, pragmatics, conversation analysis. URL: http://www.sscnet.ucla.edu/soc/faculty/schegloff/pubs/index.php?action=abs&-file_id=19 (дата звернення: 15.12.2022)
Schgegloff E. Sequence organization in interaction: A primer in conversation analysis. New York: Cambridge University Press, 2007. 300 p.
Sidnell J. Conversation Analysis: An Introduction. London: Wiley-Blackwell, 2010. 296 p.
Singwongsuwat K. Conversation Analysis (CA): An Introduction from a Linguist’s Perspective URL: http://www4.nida.ac.th/lc/journal2007/4.pdf (дата звернення: 15.12.2022)
Traverso V. L’analyse des conversations. Paris: Nathan, 1999. 254 p.
