ОСОБЛИВОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ П. Г. ТИЧИНИ (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ «ЗАМІСЦЬ СОНЕТІВ І ОКТАВ»)

Анотація

У пропонованій роботі зроблено спробу окреслити головні риси індивідуального стилю видатного українського майстра слова початку ХХ століття – П. Г. Тичини (на матеріалі збірки «Замісць сонетів і октав»). Здійснено комплексний лінгвостилістичний аналіз книги як цілісного поетичного організму, що поєднує риси поезії в прозі та архітектоніку «книги-поеми» (пролог, одинадцять строф і відповідні антистрофи). Виявлено жанрову специфіку збірки як експериментального модерністського тексту з емоційно-філософською логікою розгортання наративу. Охарактеризовано мовну організацію твору: редукцію прикметникової лексики й відповідно епітета при водночас високій метафоричній насиченості; індивідуально-авторські порівняння із синестетичним ефектом; антитезу як домінантний прийом репрезентації суперечностей доби; повтори, що формують внутрішню динаміку емоцій та наскрізні лейтмотиви. Простежено, що епітети нечисленні, проте надзвичайно функціонально значущі: вони уточнюють авторські неологізми, локалізують сценічний простір, створюють символічне тло. Метафора постає провідним механізмом філософської символізації та багатозначності образів. Порівняння розкривають синестетичне мислення митця, який поєднує зорові, слухові й емоційні враження в єдиний художній комплекс. Синестезії, хоч і поодинокі, підсилюють інтермедіальний характер стилю, демонструючи тяжіння до музикальності та живописності слова. Повтори забезпечують композиційну єдність збірки й фіксують поступову психологічну градацію станів ліричного героя – від піднесення до розпачу. Виявлено, що індивідуальний стиль Павла Тичини у збірці «Замісць сонетів і октав» відзначається багатовимірністю, інноваційністю та філософською глибиною. Його поетика ґрунтується на поєднанні модерністських пошуків у сфері жанру, мови й поетичного образотворення з національною традицією. Зроблено висновок, що ідіостиль митця постає як цілісна система, де музикальність, новаторський словотвір, символізм і поліфонізм тексту формують унікальний художній універсум, важливий для розуміння розвитку українського модернізму першої третини ХХ століття.