ЛІНГВОПОЕТИЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ КОНЦЕПТУ СЕРЦЕ В МОВОСВІТІ С. В. ШУМИЦЬКОГО

Анотація

У статті здійснено лінгвопоетичний аналіз концепту СЕРЦЕ в збірці Станіслава Васильовича Шумицького «Сорок ударів серця». Вибір цього концепту зумовлений його особливою значущістю для мовотворчості поета, що підтверджується як кількісними показниками частотності, так і винесенням ключового слова в назву збірки. Дослідження показало, що концепт постає багатовимірним мовно- культурним утворенням, яке виконує роль семантичного центру, акумулюючи різні смислові сфери: серце як життєвий досвід, ніжність, страждання, надія, сила, духовна єдність, мета, істота та витривалість. Було встановлено, що в поетичному дискурсі С. В. Шумицького серце функціонує як багатоплановий символ, що синтезує індивідуальні почуття та колективні ідеали, поєднує особистісний і національний досвід. Продемонстровано, які стилістичні фігури та тропи використовує письменник при моделюванні різних художньо- семантичних наповнень: від ботаноморфних та антропоморфних метафор до контекстуально зумовлених епітетів, порівнянь і метонімій. У такий спосіб серце стає не лише предметом ліричного осмислення, а й провідним художньо-смисловим інструментом, що структурує текст і забезпечує цілісність поетичного дискурсу. Серед домінантних художньо-семантичних наповнень виокремлено такі, як серце – життєвий досвід, серце – ніжність, серце – витривалість, серце – надія, серце – істота, серце – мета, серце – духовна єдність, серце – страждання, серце – життєва енергія, сила. Здійснений аналіз дозволив зробити висновок, що мовна концептуалізація серця у творчості С. В. Шумицького є водночас індивідуально-авторською й культурно зумовленою, адже відображає характерні риси української ментальності та духовності. Такий підхід відкриває перспективу подальших студій не лише в площині вивчення творчості «тихих героїв» шістдесятництва, а й у ширшому контексті дослідження національних концептосфер української поезії другої половини ХХ століття.