ШЕВЧЕНКІВСЬКІ АЛЮЗІЇ Й ЦИТАТИ В РОМАНІ ІВАНА НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО «ХМАРИ»: ІНТЕРТЕКТУАЛЬНІСТЬ ЯК МАРКЕР НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Анотація

У статті проаналізовані шевченківські алюзії й цитати в романі Івана Нечуя-Левицького «Хмари». У результаті проведеного дослідження простежено, як завдяки інтертекстуальності прозаїк окреслює особливості читацької рецепції творчості Кобзаря в українському суспільстві в середині ХІХ ст. У романі виявлено три ключові типи реципієнтів. Перший, «нечитачі», поділяється на два підтипи: неписьменні селяни, які сприймають твори національного генія емоційно і з пієтетом, однак не мають можливості самостійно ознайомитися з ними й потребують посередників (дід Онисько); представники інтелігенції, котрі під впливом імперської освітньої системи зверхньо відкидають «мужицьку» поезію (Ольга Дашкович). Другий тип – «наївні читачі», поціновувачі зворушливих цікавих історій (Галя Масюківна). Третій тип – «компетентні читачі», глибоко обізнані з творчістю поета, здатні до її адекватної поглибленої інтерпретації (Павло Радюк, почасти Василь Дашкович). Таким чином завдяки інтертекстуальності в романі спростовується усталений стереотип про експліцитного читача Шевченка як «“щирого українця”, селянина і людини чоловічої статі» (Т. Гундорова). У романі І. Нечуя-Левицького фігурують три ключові прототексти Т. Шевченка – поеми «Наймичка» і «Гайдамаки», поезія «Думи». Функціональне навантаження виявлених інтертекстем різне. Завдяки поемі «Наймичка», яку Павло Радюк читає дідові Ониську (у тексті це відображено як парафраз), відбувається налагодження довірливого діалогу між представниками різних суспільних прошарків, інтертекстема стає маркером розпізнавання Свого / Чужого. Коротка цитата з поеми «Гайдамаки» покликана підсилити емоційне тло спілкування Радюка з Ольгою. Поезія «Думи» (уведена в текст через алюзію) є маркером національної ідентичності персонажів – національно свідомого українця Радюка й Ольги, яка під впливом імперської ідеології втратила національну ідентичність. Окремо наголошено на випадках, коли творчість Шевченка фігурує як цілісний корпус; згадки про національного генія застосовуються як аргумент в дискусії на важливі суспільні теми, а «Кобзар» стає символічним даром, що підкреслює особисті почуття й національну самоідентифікацію персонажів. Особливу увагу приділено образу Павла Радюка як єдиного справді компетентного («вдячного») читача й ретранслятора Шевченкових ідей. Він застосовує інтертекстеми з «Кобзаря» як засіб просвіти різних соціальних груп українського суспільства, інструмент подолання дистанції між інтелігенцією і селянством, маркер міжособистісних стосунків, критерій вибору майбутньої дружини. Отримані результати засвідчують, що шевченківські інтертекстеми в романі І. Нечуя- Левицького «Хмари» є не лише художнім прийомом, який сприяє встановленню діалогічних відносин між прототекстами й метатекстом, а й інструментом репрезентації національної самосвідомості персонажів.