ФЕНОМЕН ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ В ЛІІНГВІСТИЧНОМУ ТА ПЕРЕКЛАДАЦЬКОМУ АСПЕКТАХ

Анотація

У статті розглянуто сутність феномену інтертекстуальності та його типологію з точки зору лінгвістичних теорій та перекладацького аспекту. З’ясовано, що інтертекстуальність як ознака будь-якого твору, визначається науковцями як діалог тексту з текстом, елементи, риси одного тексту в іншому. Наголошено, що ці риси обов’язково є відомими читачеві, асоціюються з текстами та певними культурно- історичними епохами. Цей феномен може проявлятися на різних рівнях структури твору: жанру, мотиву, позиції автора, читача. Окреслено, що всі форми інтертекстуальності є знаками певної культури, епохи чи ідеостилю будь-якого автора (зазвичай класика), які в процесі свого використання набули декількох підтекстів, завдяки цьому уможливлюючи діалог текстів, авторів та культур. Завдяки цьому “чуже слово” в інтертексті посилюється, сприяючи породженню нових імпліцитних смислів. Шляхом аналізу різних підходів і поглядів науковців на феномен інтертекстуальності встановлено, що він полягає в новому прочитанні твору з погляду міжтекстових зв’язків, зокрема виявлення різних форм і напрямів письма (цитата, ремінісценція, алюзія, плагіат, трансформація, стилізація в одній текстовій площині). Зазначено, що прояви інтертекстуальності характерні для будь- якого стилю, жанру, що стає основою нової концептуалізації та репрезентації переробленої та по-новому сприйнятої інформації, яка втілюється у новому тексті. Результати проведеного дослідження дають підстави стверджувати, що питання типології категорії інтертекстуальності залишається дискусійним, оскільки ще й досі немає єдиного загальноприйнятого визначення цього лінгвістичного феномену, а його класифікація, напрями та способи для всебічного вивчення його теоретичних засад потребують нових ідей та рішень, що зумовлює подальшу перспективу вивчення даної теми у сфері сучасної лінгвістики теоретичного і прикладного спрямування.