ПРАГМАТИЧНІ МЕХАНІЗМИ КОНСТРУЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЕСЕЇСТИЦІ (НА МАТЕРІАЛІ КНИГИ «КОД НАЦІЇ»)
DOI:
https://doi.org/10.32782/folium/2026.8.3Ключові слова:
українська есеїстика, національна ідентичність, лінгвопрагматика, модальність, історична пам’ять, метафоризація.Анотація
У статті проаналізовано трансформаційні процеси в українській есеїстиці періоду Незалежності (1991–2023 рр.) крізь призму її ролі у конструюванні національної ідентичності. На прикладі аналізу збірки есеїв «Код нації» виявлено, що ключовим механізмом впливу на аудиторію є іллокутивна сила висловлювання, спрямована на трансформацію когнітивних та аксіологічних установок адресата. Дослідження демонструє, як через «ми-дискурс», системне використання пресупозицій та імплікатурних структур відбувається інтеріоризація ідей національної приналежності, де висновки автора сприймаються читачем як власні переконання. Особливу увагу приділено актуалізації історичної пам’яті як стратегічного ресурсу консолідації, було становлено, що в есеїстиці минуле переводиться з площини пасивної меморіалізації у сферу нормативного смислотворення. Через оптику мікроісторії та матеріальної культури автори збірки легітимізують цивілізаційну глибину українства, пропонуючи метафору «генетичного коду» як основу для міжпоколінної передачі культури. Паралельно з цим проаналізовано лінгвопрагматику мовного питання – в есеях мова репрезентується не лише як засіб спілкування, а як фундаментальний складник національної безпеки та соціокультурної стійкості. Через опозицію «свій – чужий» та деонтичні модальні маркери утверджується пріоритетність української мови як умови подолання колоніальної спадщини. У роботі описано стратегії деконструкції радянських репрезентаційних схем, що ґрунтувалися на міфах про «селянськість» та «вторинність» української культури. Натомість есеїстика пропонує суб’єктну модель ідентичності, де локальна традиція стає зразком для ширшого національного самоопису. Зроблено висновок, що сучасний український есей є відкритою системою, здатною інтегрувати різні соціальні групи навколо спільної цінністної основи – свободи, гідності та європейської цивілізаційної орієнтації, що забезпечує внутрішню стійкість та зовнішню суб’єктність держави в умовах глобальних викликів.
Посилання
Андрейчук, Н. І. (2014). Одиниці дискурсу у різних програмах мовознавчих досліджень. Науковий вісник Дрогобицького державного
педагогічного університету імені Івана Франка. Серія: Філологічні науки (мовознавство), 1, С. 5–10.
Бабелюк, О. А. (2010). Стилістичні засоби і прийоми крізь призму лінгвосинергетики. Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія, 14(1), С. 7–21.
Бистров, Я. (2016). Англомовний біографічний наратив у вимірах когнітивної лінгвістики і синергетики (монографія). Київ; Івано-Франківськ: Видавець Кушнір Г. М. 320 с.
Годунок, З. В. (2024). Свій–інший–чужий у картині світу сучасної української
есеїстики (на матеріалі антології “Воєнний стан”). Наукові записки Національного
університету «Острозька академія». Серія «Філологія», 21(89), С. 106–110. DOI: 10.25264/2519-2558-2024-21(89)-106-110
Євсеєв, К. (2014). Становлення концепту «історична пам’ять». Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних
досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 3, С. 347–357.
Кислюк, К. (2018). Українська ідентичність: історико‑культурні ретроспективи та сучасні перспективи. Філософська думка, 3, С. 48–65.
Лазарович, Н. В., & Король, Н. М. (2025). Дискурс постколоніалізму в контексті сучасного українського соціокультурного.
Kulturolohichnyi almanakh, 1, С. 345–351. DOI:https://doi.org/10.31392/cult.alm.2025.1.39
Паска, Т. В. (2024). Гуцульщинознавство в системі національної освіти і виховання: монографія. Івано-Франківськ: Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2024. 335 с.
Пожоджук, Д. (2023). Код нації: збірка есеїв про Гуцульщину Київ. Вид. дім журн. «Пам’ятки України». 432 с.
Чернявська, С. М., Шокуров, О. В., & Дяченко, О. В. (2025). Інтертекстуальність у сучасній літературі: традиції і новаторство.
Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Журналістика, 36(75) № 2, С. 228–233. DOI: https://doi.org/10.32782/2710-4656/2025.2.1/36
Шевченко, T. M. (2019). Есеїстика українських письменників як феномен літератури кінця ХХ – початку ХХІ ст. (монографія). Видавничий дім Дмитра Бураго. 584 с.
Яблуновський А. (2023). Українська національна ідентичність: особливості дослідження у вітчизняній
науці. Епістемологічні дослідження в філософії, соціальних і політичних науках, 6(2), С. 100–109. DOI: https://doi.org/ 10.15421/342330
Bilaniuk, L. (2017). Purism and pluralism: Language use trends in popular culture in Ukraine since independence. Harvard Ukrainian
Studies. Vol. 35, No. 1/4. P. 293–309. URL: https://anthropologyи.washington.edu/sites/anthropology/files/documents/research/2017-purism_and_pluralism-proofs-ed.pdf
Fairclough, N. (2001). Language and Power. London. 240 p. DOI: https://doi.org/10.4324/9781315838250
Kulyk, V. (2011). Language identity, linguistic diversity and political cleavages: evidence from Ukraine. Nations and Nationalism. Vol. 17,
No. 3. P. 627–648. URL: https://chtyvo.org.ua/ authors/Kulyk_Volodymyr/Language_identity_
linguistic_diversity_and_political_cleavages_evidence_from_Ukraine__en.pdf
Kulyk, V. (2016). Language and identity in Ukraine after Euromaidan. Thesis Eleven. Vol. 136, No. 1. P. 90–106. URL: https://
www.academia.edu/download/64979212/Kulyk_Language_Identity_in_Ukraine_after_Euromaidan_Thesis_Eleven_2016.pdf
van Dijk, T. A. (2017). Discourse and Power. London. Bloomsbury Publishing. 320 p. URL: https://books.google.com/
books?id=piFHEAAAQBAJ
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
