ПРО «ТЕМНІ МІСЦЯ» У ЗБІРЦІ ВАСИЛЯ СТУСА «ВЕСЕЛИЙ ЦВИНТАР»

Анотація

У статті розглянуто апокрифічні маркери у поетичній збірці Василя Стуса «Веселий цвинтар». Передовсім, мова про «темні місця» та відчутно ускладнену семантику нереферентної лірики поета-інтелектуала. Саме в третій хронологічно збірці поета нереферентна лірика складається у чітко відчутну систему, оповиту відвертою та очевидною апокрифічною аурою. І саме ця аура дозволяє глибше проникати в насичений експресивними образами текст і розуміти, що між ліричним суб’єктом цієї поезії та людиною фактично немає найменшої шпарини. Морально-етична концептологія поета є міцним ґрунтом, а водночас і джерелом для витворення розкішної інтелектуальної лірики. Стус був не першим поетом ХХ століття, хто відмовився бути зрозумілим усім після першого поверхового прочитання, здійснивши таким чином черговий для світової поезії прорив до актуальної та зрілої лірики, удосконалюючи водночас відому та добре розвинуту поетику експресіонізму, яка ґрунтується на протиставленні, парадоксі й оновленому погляді на світ і людину. Для прочитання таких поетів дослідники літератури цілком слушно шукають інших рецептивних шляхів, витворюючи продуктивні та інноваційні інтерпретаційні концепції. Нові пропозиції, часто зіперті на раптові осяяння самого дослідника є справою ризикованою й залежать від його внутрішньої готовності долучитися до ризиків поета-новатора. Втім, без подібних ризиків пробитися крізь щільні та часто несподівані образи до апокрифічних джерел такої лірики – неможливо. Стус є поетом «не для дітей», як міг би сказати Віктор Петров. Це поезія із вертикальним зануренням у людські страждання й, водночас, у потаємні розкоші життя людини-творця. Саме завдяки розумінню апокрифічности подібної лірики дослідникові відкривається істинна біографія письменника, хай навіть і без протокольної верифікації.