ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕРБАЛІЗАЦІЇ БІОСОЦІАЛЬНОГО ЧАСУ В КОМЕДІЯХ ТІТА МАКЦІЯ ПЛАВТА

Анотація

У статті здійснено комплексне лінгвістичне дослідження лексико-семантичної специфіки вербалізації біосоціального часу в комедіографічній спадщині Тіта Макція Плавта. Обґрунтовується доцільність застосування антропоцентричного підходу до аналізу темпоральних категорій, де на перший план виходить поняття «біосоціальний час» як дискретного процесу якісних змін соціальних ролей та правового статусу індивіда. На відміну від суто кількісних показників фізичного хроносу, біосоціальний час у текстах Плавта постає як єдність біологічного віку та соціальної діяльності, що регулюється системою цінностей і норм античного соціуму. На основі методу суцільної вибірки з 21 комедії сформовано лексико-семантичну групу (ЛСГ) «Вік», яка охоплює 23 лексеми (776 вживань). За допомогою польового моделювання структуровано досліджуваний сегмент латинської мовної картини світу, визначено архілексему aetas як ядро поля та ідентифіковано ключові лексико- семантичні підгрупи: «Дитинство», «Юність», «Зрілість», «Старість» та «Покоління». Аналіз системних зв’язків у межах ЛСГ дозволив виявити диференційовану синонімію вікових номінацій (наприклад, градацію в ряду puer – adulescentulus – adulescens), де вибір лексеми зумовлений не лише хронологічним віком, а й прагматичним контекстом соціальної (не)самостійності. Статистичний аналіз матеріалу дозволив виявити специфічну для плавтового дискурсу «поляризацію» часу: домінування маркерів старості (36,7%) та юності (21,8%) при майже повній відсутності номінацій зрілості. Доведено, що сюжетна напруга комедій базується на конфліктній антонімії лексем adulescens – senex, яка вербалізує фундаментальне протистояння між юридичною несамостійністю молоді та владною консервативністю глав родів. Особливу увагу приділено когнітивному потенціалу вікових номінацій як інструментів маркування ієрархічних зв’язків у системі patria potestas. Доведено, що опозиція adulescens – senex вербалізує не лише біологічну різницю, а й фундаментальний соціальний конфлікт між юридичною несамостійністю молоді та владною консервативністю глав родів. Описано функціонування термінологічної «драбини предків» (avus, proavus, abavus та ін.) як засіб відображення неперервності біосоціального часу та етичної відповідальності перед майбутніми поколіннями. Зроблено висновок, що біосоціальний час у Плавта є системою соціальних маркерів, які перетворюють плин природи на чітко регламентований «соціальний дизайн» людського життя.