САРКАЗМ ЯК КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНА СУПЕРСТРАТЕГІЯ ПСЕВДОВВІЧЛИВОСТІ
DOI:
https://doi.org/10.32782/folium/2024.4.41Ключові слова:
сарказм, саркастичне висловлення, псевдоввічливість, комунікативно-прагматичний підхід, комунікативно- прагматична інтенція, комунікативна ситуація, комунікативно-прагматичні стратегії й тактикиАнотація
У статті розглянуто сарказм як складне лінгвістичне явище, яке характеризують складною структурою й семантикою. Вивчення сарказму в сучасній лінгвістиці вийшло за межі літературних творів і тепер охоплює його важливість у повсякденному спілкуванні. Особливу увагу приділено категорії псевдоввічливості і її ролі в комунікативній парадигмі, зокрема в контексті сучасної британської художньої літератури, де діалоги героїв вирізняються складністю, алегоричністю й сарказмом. У статті проаналізовано сарказм як комунікативно-прагматичну суперстратегію псевдоввічливості в сучасній англійській мові. Зокрема, розглянуто різні стратегії й тактики псевдоввічливості, які використовують персонажі сучасної британської прози для досягнення різних комунікативно-прагматичних інтенцій під час спілкування, оскільки вони допомагають проілюструвати багатогранність і складність сучасної комунікації. Особливий акцент зроблено на важливості контексту для розуміння сарказму. Щоб розпізнати справжні наміри мовця й правильно зрозуміти саркастичні висловлення, необхідно враховувати не тільки лінгвістичні, а й культурні, психологічні й філософські чинники. Сарказм є важливим елементом сучасної комунікації, і розуміння його призначення й засобів вираження виявилося критичним для успішної комунікації в сучасному суспільстві. Сарказм є стратегічною формою вираження, яку використовує мовець для досягнення конкретних комунікативно-прагматичних інтенцій. Сарказм використовують у різних комунікативних ситуаціях, зокрема для вираження критики, незгоди, роздратування й т. п. Кожне саркастичне висловлення спрямоване на стверджування протилежного тому, що було сказано. Слід також зазначити, що контекст є вирішальним чинником у визначенні сарказму, і саркастичні висловлення, вирвані з контексту, не мають жодного впливу на адресата. Вивчення сарказму як комунікативно-прагматичної суперстратегії сприяє кращому розумінню мовленнєвої практики і її впливу на сучасну комунікацію.
Посилання
Alba-Juez L., Salvatore A. The evaluative palette of verbal irony. In Laura Alba-Juez & Geoffrey Thompson (eds.). Evaluation in Context. Amsterdam: John Benjamins, 2014. P. 93–116. https://doi.org/10.1075/pbns.242.05alb.
Cheang H., Pell M. The sound of sarcasm. Speech Communication. 2008. 50. P. 366–381. https://doi.org/10.1016/j.specom.2007.11.003.
Colston H. L. Salting a wound or sugaring a pill: The pragmatic functions of ironic criticism. Discourse Processes. 1997. 23. P. 25–46. https://doi.org/10.1080/01638539709544980.
Cross G. On the edge. Oxford: OUP, 1989.
Culpeper J. Towards an anatomy of politeness. Journal of Pragmatics. 1996. 25. P. 349–367. https://doi.org/10.1016/0378-2166(95)00014-3.
Hancock J. T. Verbal irony use in faceto-face and computer-mediated conversations. Journal of Language and Social Psychology. 2004. 23. P. 447–463. https://doi.org/10.1177/0261927X04269587.
Leech G. The pragmatics of politeness. Oxford: Oxford University Press, 2014. https://doi.org/10.1093/acprof: oso/9780195341386.001.0001.
Masters A. Traffic. Hemel Hempstead: Simon & Schuster Young Books, 1991.
McDonald S. Exploring the Process of Interference Generation in Sarcasm: A Review of Normal and Clinical Studies. Brain and Language. 1999. 68. P. 486–506. http://dx.doi.org/10.1006/brln.1999.2124.
Roberts G. The highest science. London: Virgin, 1993.
Rockwell P. Lower, slower, louder: vocal cues of sarcasm. Journal of Psycholinguistics Research. 2000. 29. P. 483–495. https://doi.org/10.1023/A:1005120109296.
Toplak M., Katz A. On the Uses of Sarcastic Irony. Journal of Pragmatics. 2000. 32. P. 1467–1488. https://doi.org/10.1016/S0378-2166(99)00101-0.
Williams C. A French encounter. Richmond, Surrey: Mills & Boon, 1992.
