МІЖГЕНЕРАЦІЙНИЙ ДІАЛОГ ЯК ТРАВМАТИЧНИЙ ДОСВІД У РОМАНІ ЕЛІЗАБЕТ ҐІЛБЕРТ «STERN MAN»

Анотація

У статті досліджено особливості функціонування міжгенераційного діалогу як засобу передачі травматичного досвіду в сучасній жіночій прозі. На прикладі роману Елізабет Ґілберт «Stern men» проаналізовано механізми трансгенераційної трансляції травми, зумовленої патріархальним тиском, гендерною нерівністю та соціальною ізоляцією закритих острівних спільнот. Теоретичне підґрунтя розвідки базується на студіях пам’яті (Я. Ассман, А. Ассман, А. Ерлл) та теорії травми (А. Мюллер). З’ясовано, що в жіночій літературі травма часто виходить за межі «неословленого» топосу, піддаючись активній наративізації. Виявлено, що центральним аспектом міжгенераційної травми в аналізованому творі постає феномен «мовчання», спадкової нездатності вербалізації почуттів, який передається від батьків до дітей як деструктивна модель виживання та визначає характер їхньої взаємодії. Простежено, що замовчування сімейного минулого стає чинником формування емоційної відчуженості, повторення конфліктних моделей поведінки та втрати можливості відкритого діалогу між поколіннями. Особливу увагу приділено аналізу жіночих образів трьох поколінь (Джейн Сміт-Елліс, Мері Томас, Рут Томас), крізь який простежено дію міжгенераційної травми та її вплив на формування особистісної ідентичності героїнь. Доведено, що конфлікт героїнь із патріархальною родиною Еллісів є ключовою ланкою відчуття меншовартості та залежності. Встановлено, що подолання цієї травми головною героїнею Рут Томас відбувається через опрацювання родинного минулого та трансформацію статусу жертви в активну суб’єктність. Міжгенераційний діалог у романі постає простором зустрічі з власним «Я», де через ословлення замовчуваного болю, відновлення пам’яті та переоцінку родинного досвіду стає можливим розрив циклу деструктивної спадковості й утвердження нової моделі міжпоколіннєвої взаємодії.